Arch-Design Bureau » Статті

«Прокатний стан» забудови історичного центру Києва
Автор: Володимир Приймак

Нагальні проблеми щодо «стану справ» в пам'ятко-охоронній сфері – наявні консервативні та корумповані «чинарі» і конформісти архітектори (камінь і в свій город також, «а хто з вас без гріха, хай першим кине в мене камінь»).

Шляхи їх вирішення (поза організаційними питаннями, про них пізніше) - в зміні творчого методу наших проектувальників.

Сучасні методи поводження архітекторів в історичному контексті давно стали практикою в європейських державах. Прикладів безліч. З власних спостережень минулого року – Барселона і Венеція.

Барселона отримала регулярний план в 19 сторіччі – майже одночасно з нашим Подолом. Через тимчасовий занепад, після відкриття Америки, там зберігся в незмінному вигляді готичний район (який чомусь називається кварталом). А коли настала черга містобудівного упорядкування території, то нові квартали розмістили поза його межами в регулярному порядку, прямокутними ділянками, але на відміну від плану Гесте для київського Подолу – барселонські квартали зі зрізаними кутами будинків на перехресті. Такий прийом дозволив і в сучасному місті зручно організувати автомобільний та пішохідний рух.

При цьому, всю територію історичної забудови Барселони перетинають діагональні вулиці, які для зручності так і називаються – Діагональ. Ну, а сучасна практика збагатила інфраструктуру міста тунелями і швидкісними розв'язками в багатьох рівнях, транспортно-комунікаційними пересадковими вузлами.

Щодо сучасної архітектури, то вона власне – сучасна, абсолютно без ніяких переспівувань класики, або інших «історичних» стилів. Сусідство сучасних будинків з роботами Гауді нікого не дивує і не паралізує творчій метод архітекторів в 21 столітті.

Ну і, звичайно, Венеція! Де ж як не на батьківщині Венеціанської хартії знаходити приклади сучасного поводження архітекторів в цілісному архітектурному пам'ятнику – Венеції? Автентичні пам'ятники – реставрувати і охороняти в незмінному вигляді, нове будівництво вести в сучасному, для кожного періоду забудови, вигляді.

Коротко про місто: зсунутий в воду транспорт (приклад того як змінив образ міст транспорт). Місто без новобудов мікрорайонів, без відчутного впливу промисловості, порт і вокзал на периферії. Абсолютна тиша в готелі в ночі, чути сплеск води в каналі, пішохідний рай, при абсолютній дізорієнтованості в лабіринті вулиць 1,5 м завширшки. Чудовий наочний приклад та учбовий прилад з історії мистецтв. Шкодую, що не був тут студентом («спасібо партії за ето»).

Але і тут існують приклади вкраплення сучасної архітектури в готичний, або ренесансний контекст. На приклад, відповідний стилістиці 60-х років 20 сторіччя, муніципальний театр – «із стекла і бетона». Знаходиться в середовищі готичних кварталів, одним з фасадів відкривається на невеличку «кампо», через що я його і помітив. Але не викликає жодних заперечень! Бо це також слід від окремого періоду розвитку міста, цікавий своєю неповторністю.

Великим архітектурним державам дозволено все! Треба тільки бути в контексті сучасної архітектури, або дозволяти іншим творити в себе на території (як це робить Китай).

Повернемось до наших «баранів»:

Проектування в історичному центрі Києва перестало бути престижним для наших архітекторів. Подвійний прес від замовників - «повище», та чинарів - «під старіну», паралізує сучасного київського архітектора з нормальним вихованням та освітою.

Орієнтуючись на смаки «чинарей» від охорони пам'яток, на сучасних будинках з монолітним каркасом, підземними паркінгами та фасадним утепленням, з'являються псевдо-мансарди, аттики, ордерні елементи опорядження, купола, русти на цоколі і таке інше.

Отримавши АПЗ, позитивно пройшовши АМР, нам треба ще показатись на екзекуцію на науково-методичних радах пам'ятко - охоронних товариств та управлінь. Там послухати їх поради щодо трактування стіни, пропорцій вікон, кольорового вирішення та зробити «красіво, етім жалкім, нічтожним людям». Нам диктують – «не дряпайте небо ящиками», тобто намалюй мансарду. Або – «ти ж вмієш малювати, намалюй гарний купол з люкарнами»…

Таким чином нас «прокативають» через жорна погоджень. І що ж в результаті – будинок залишається на нашій совісті, ходимо, пояснюємо, що ми не такі погані, це нас примусили…

Тут слід оговоритись, діло це добровільне. Можна відмовитись від замовлення, залишитись в гордій позі незайманості. Але і без роботи.

От так і виникає «прокатний стан» нашої архітектурної практики в центральних районах міста. Над нами далі продовжується зневажлива практика «совка» щодо диктату над свободою творчості (що заборонено нашою Конституцією). Бо творчість завжди суб'єктивна, як і втручання в неї.

Тому на наш погляд, має бути тільки об'єктивна оцінка об'єкту по ряду об'єктивних критеріїв, як то: висота будинку, щільність забудови - для кожного району міста різна, планувальні обмеження і все, крапка! Далі – кожен архітектор відповідає своїм іменем та репутацією за власний витвір. Залишимо «совети» в минулому, або тільки один «сонет» - АМР Головкиїархітектури, рішення якого кінцеві і не підлягають подальшому узгодженню з іншим управліннями щодо архітектури.

Може це дозволить нам вийти з під «прокатного стану»?


Володимир Приймак
кандидат архітектури, член архітектурно-містобудівельної ради (АМР)



« інші статті